Вісник НАН України. 2018. № 12. С.26-35
ЖУЛИНСЬКИЙ Микола Григорович —
академік НАН України, академік-секретар Відділення літератури, мови та мистецтвознавства НАН України
БУРКУТ Костянтин Станиславович —
кандидат філологічних наук, учений секретар Відділення літератури, мови та мистецтвознавства НАН України
СТАНОВЛЕННЯ АКАДЕМІЧНОЇ ГУМАНІТАРИСТИКИ
У статті, присвяченій 100-літньому ювілею Національної академії наук України, йдеться про становлення і розвиток академічної гуманітаристики. Автори акцентують увагу, зокрема, на основних етапах становлення в установах Академії літературознавства, мовознавства, мистецтвознавства, фольклористики та етнології.
Національній академії наук — 100. Мимоволі хочеться поставити знак оклику. І не один. Бо ця цифра вражає і навіть заворожує. А сама дата 14 листопада 1918 року? У цей день гетьман Павло Скоропадський підписав Закон Української Держави про заснування Української академії наук у місті Києві. І в цей самий день з’явився наказ гетьмана по Міністерству народної освіти та мистецтв України про призначення перших 12 дійсних членів (академіків) УАН. По Відділу історично-філологічних наук ними стали заслужений професор Харківського університету Дмитро Багалій, ординарний професор Українського київського державного університету Агатангел Кримський, заслужений професор Київської духовної академії Микола Петров та професор Чернівецького університету, доктор Степан Смаль-Стоцький. Головою Історично-філологічного відділу було обрано академіка УАН Дмитра Івановича Багалія, майбутнього директора Інституту Тараса Шевченка.
Національна академія наук України почала діяти і фактично, як вважається, була заснована 27 листопада 1918 р. після проведення першого Спільного зібрання Української академії наук (УАН). Першим президентом Академії було обрано видатного ученого зі світовим ім’ям Володимира Івановича Вернадського.
І саме в цей день, 27 листопада 1918 р. (який дивовижний збіг!) народився нинішній Президент НАН України Борис Патон, якого було обрано на цю посаду таємним голосуванням на Загальних зборах АН УРСР 27 лютого 1962 р. З того часу він уже 11 разів поспіль переобирається на цей відповідальний пост.
Традиційно від цих дат — 14 листопада 1918 р. і 27 листопада 1918 р. академічні науки починають відлік своєї науково-дослідної біографії, хоча українська наука зародилася в часи, століттями віддалені від того періоду, коли вона почала доволі інтенсивно розвиватися. У другій половинні ХІХ ст. завдяки створенню таких університетів, як Харківський (1805), Київський (1834), Новоросійський (1865), та організації різного роду наукових товариств розгорталися інституційно організовані наукові дослідження в галузі природничих і гуманітарних наук. Однак говорити про системні й скоординовані форми організації наукових досліджень у період перебування України в складі Російської імперії не варто, оскільки навіть сама метрополія тоді не спромоглася на створення спеціалізованих наукових інститутів. Наукову діяльність в Україні здійснювали головним чином професори й викладачі згаданих вище університетів, а також Львівського і Чернівецького університетів, Ніжинського історико-філологічного інституту та створювані, як правило, при університетах спеціалізовані наукові товариства. В Одесі активно діяло Товариство історії та старожитностей, у Києві з 1873 р. — Історичне товариство Нестора Літописця та Південно-західний відділ Російського географічного товариства; у Львові цього ж 1873 р. з’являється Товариство ім. Шевченка, яке за два десятки років своєї діяльності виросло в Наукове товариство ім. Шевченка (НТШ), у складі якого було вже три секції — філологічна, історико-філософічна та математично-природописно-лікарська. Саме НТШ уперше в Україні об’єднало гуманітарні й природничі напрями наукових досліджень, набуваючи таких самих форм організації наукової діяльності, як і західноєвропейські академії й товариства. «Сьогодні Товариство імені Шевченка організовано цілком за типом західноєвропейських академій наук, йому бракує лише титулу академії», — стверджував М. Грушевський [1, с. 23].
На перших порах НТШ зосереджувало свою наукову увагу на літературознавчому напрямі, віддаючи перевагу гуманітарним наукам і поступово поширюючи коло своїх наукових зацікавлень на природничі науки. Літературознавчий вектор досліджень переважно був спрямований на давнє українське письменство, прицільну увагу до вивчення якого засвідчив М. Максимович. Формувалася джерельна база, поступово оприявлювалися основні тексти давнього письменства — рукописи, стародруки, літописні списки, редакції та інші джерела історії українського народу, його культури, літератури і мистецтва. Цю вкрай важливу роботу з віднайдення, наукового опрацювання і видання джерел з історії України, українського письменства здійснювали М. Сумцов, І. Франко, М. Петров, О. Огоновський, В. Перетц, В. Щурат, В. Рєзанов, М. Возняк, К. Студинський, Д. Багалій, А. Кримський, О. Левицький, С. Єфремов, К. Харлампович, М. Грушевський, Д. Яворницький, В. Адріанова-Перетц.