Вісник НАН України. 2018. № 8. С.3-26
https://doi.org/10.15407/visn2018.08.003

ЛОКТЄВ Вадим Михайлович —
академік НАН України, академік-секретар Відділення фізики і астрономії НАН України

ПОНОМАРЕНКО Лілія Петрівна
кандидат фізико-математичних наук, доцент кафедри загальної та теоретичної фізики Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»

ДО ІСТОРІЇ АКАДЕМІЧНИХ ФІЗИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ В УКРАЇНІ

Статтю присвячено 100-річчю від часу заснування Національної академії наук України. Автори простежують історичні віхи розвитку фізики і суміжних з нею наук, наводять факти щодо організації та проведення відповідних досліджень за період від створення Української академії наук у листопаді 1918 р. до початку 60-х років минулого століття.

Цей, 2018, рік є особливим у житті Національної академії наук України та її багатотисячного колективу дослідників і допоміжного персоналу, які по праву і з гордістю називають себе співробітниками Академії. Цьогоріч НАН України відзначатиме 100 років від часу свого заснування. Символічно також, що у ті ж дні свій віковий ювілей святкуватиме і президент НАН України шановний Борис Євгенович Патон. І хоча у світі є значно старіші академії наук, для Української держави 100-річчя її провідної наукової організації, без сумніву, має стати визначною подією.

Наближення ювілею спонукає до осмислення та узагальнення всього того, що супроводжувало становлення й дорослішання Академії, яка впродовж своєї історії переживала як періоди бурхливого розвитку, так і буремні воєнні часи, роки ідеологічного владного тиску та обмеження академічних свобод, що негативно позначалося на результативності її творчої діяльності. Усі ці етапи розвитку академічного життя ретельно вивчають і деталізують фахівці з історії науки, але природно, що напередодні такої видатної дати вкрай важливо (та й цікаво) згадати основні історичні віхи побудови Академії, успіхи, досягнення, традиції в усіх сферах її багатогранного буття.

Ми ж, будучи фізиками, ставимо перед собою відносно скромну мету і не намагатимемося всебічно охопити діяльність такої великої державної інституції, як Академія, а спробуємо викласти лише ті факти, які безпосередньо стосуються розвитку фізики і суміжних наук, не претендуючи навіть на природничі науки в цілому. Ми спробуємо простежити, як організовувалися, де проводилися і ким очолювалися відповідні дослідження. Більше того, розуміючи обмеженість обсягу журнальної публікації, ми розглянемо тільки менш відомий широкому загалу період — від дня заснування Академії до того часу, як її очолив Б.Є. Патон, оскільки остання, більш як півстолітня, епоха до деталей відображена у науково-історичній і довідковій літературі.

Нагадаємо, що 14 листопада 1918 р. гетьман Павло Скоропадський підписав Закон Української Держави про заснування Української академії наук у місті Києві та затвердив її Статут, а 27 листопада 1918 р. відбулося перше Спільне зібрання Української академії наук (УАН), яке фактично поклало початок її діяльності і на якому, відповідно до Статуту, було сформовано і затверджено три наукові відділи Академії:

I. Історично-філологічний (з класом українського красного письменства);

II. Фізично-математичний (з класами фундаментальних наук та прикладного природознавства);

III. Соціальних наук (з юридичним та економічним класами).

Передбачалося, що Академія стане головним науковим центром країни, що об’єднає державні дослідницькі установи, в яких вивчаються природничі, технічні та гуманітарні науки. Річ у тім, що під час підготовки законопроекту про заснування УАН В. Вернадський проаналізував принципи діяльності багатьох світових академій і дійшов висновку щодо ефективності такої форми організації наук, за якої роль природничих наук в економічному розвитку держави та гуманітарних — у національному самоствердженні значно зростає. Зокрема, у промові, присвяченій початку діяльності Комісії для вироблення законопроекту про утворення у Києві УАН 9 липня 1918 р., він підкреслив: «Друга половина XIX ст. у зв’язку з тим, як розвивалося природознавство та прикладалося до життя, викликала всякі зміни в структурі академій наук. Змагання нових академій пішли, з одного боку, в напрямі організування наукової роботи, з другого — у напрямі витворювання при Академії наукових дослідчих інститутів — осередків дослідчої наукової праці» [1, с. 73]. Більше того, пропонуючи структуру установи у складі трьох відділів (історично-філологічного, фізично-математичного, економічно-юридичного), В. Вернадський наголошував на необхідності створення ще одного підрозділу — Відділу прикладного природознавства, який мав би віддзеркалювати важливість впливу фундаментальних наук на практичні потреби суспільства. Серед перших академічних установ він передбачав створення Фізичного інституту, Хімічної лабораторії та Обсерваторії.

Повний текст