Вісник НАН України. 2018. № 2. С.114-121
ІВАКІН Гліб Юрійович —
член-кореспондент НАН України, доктор історичних наук, завідувач відділу археології Києва, заступник директора Інституту археології НАН України
ДОСЛІДНИК КИЇВСЬКОЇ РУСІ
До 80-річчя академіка НАН України П.П. Толочка
21 лютого 2018 р. виповнилося 80 років широко відомому археологу, фахівцю з історії Давньої Русі, почесному директору Інституту археології НАН України, лауреату Державної премії в галузі науки і техніки УРСР (1983) та України (2002), премії імені М.С. Грушевського (1992) та премії імені М.І. Костомарова (2008) НАН України, доктору історичних наук (1981), професору (1988), академіку НАН України (1990) Петру Петровичу Толочку.
Петро Петрович Толочко народився у 1938 р. в с. Пристроми Переяслав-Хмельницького району Київської області в селянській родині. Поза сумнівом, прадавня історична земля «малої Батьківщини», її численні пам’ятки та легенди вплинули не лише на вибір професії, а й на все його подальше життя. Батько, Петро Васильович, помер на початку війни в 1941 р.; мати, Марія Антонівна, виховала трьох синів — Михайла, Івана і Петра і прожила довгий вік.
Інтерес до історії у братів Толочків (а вони всі троє стали істориками) розбудила вчителька Галина Митрофанівна Скопенко — мати майбутнього академіка, ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка Віктора Васильовича Скопенка.
Після закінчення навчання на історико-філософському факультеті Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка в 1960 р. П.П. Толочко розпочав свою наукову діяльність спочатку в Державному музеї українського декоративного мистецтва, а з 1961 р. — в Інституті археології, де був спочатку молодшим науковим співробітником, потім ученим секретарем Інституту, старшим науковим співробітником, завідувачем відділу, а починаючи з 1987 р. впродовж 30 років очолював Інститут. Це перший директор Інституту археології, який виріс у його стінах. З 2017 р. Петро Петрович — почесний директор Інституту.
У 1993–1998 рр. П.П. Толочко очолював академічну гуманітарну науку України, працюючи на посаді віце-президента НАН України. Він був ініціатором створення і очільником Національного комітету України Міжнародної спілки візантиністів, у 1997 р. його обрали головою Українського національного комітету Міжнародної унії слов’янської археології. П.П. Толочко — член Академії Європи (Лондон), Всеугорського товариства археології та мистецтв (Будапешт), член-кореспондент Центрального німецького інституту археології (Берлін), іноземний член РАН.
Ще студентом П.П. Толочко брав участь у багатьох археологічних експедиціях, переважно на території Середньої Наддніпрянщини. Перебирав досвід багатьох видатних фахівців. Серед його вчителів насамперед слід відзначити В.Й. Довженка, Б.О. Рибакова, С.М. Бібікова.
Особливе місце в дослідженнях П.П. Толочка посідає стародавній Київ. Це не випадково, адже в його історії відбилися головні проблеми всієї Київської Русі. Вивчення Києва — важливий і самостійний напрям археології, який охоплює широке коло проблем історико-культурного та соціально-економічного характеру, тісно пов’язаних із загальним розвитком усієї Русі.
У 1960-х роках рішення П.П. Толочка зайнятися дослідженням Києва (за порадою В.Й. Довженка) було досить сміливим і для багатьох несподіваним. Адже тоді тільки вийшли два томи монографії М.К. Каргера «Древний Киев», яка дійсно багато в чому підбила підсумок у майже 150-річній історії археологічного вивчення Києва. Тож деякі фахівці впевнено висловлювали думку, що «після Каргера в Києві нема чого робити». Крім того, у світі археології всі добре знали авторитарну постать М.К. Каргера і його недоброзичливе ставлення до учених, які насмілювалися працювати у сфері «його питань». Проте Київ виявився невичерпним джерелом, яке науковці ще будуть досліджувати і досліджувати. У своїх роботах М.К. Каргер не створив цілісної картини давнього Києва, можливо, тому що й не ставив перед собою такого завдання. Він ґрунтовно розглянув історію досліджень міста, пам’ятки архітектури та певні категорії знахідок, і його праця стала фундаментом для всіх наступних досліджень не лише Києва, а й усієї Русі.