Вісник НАН України. 2017. № 1. С.41-50

ПИРІГ Руслан Якович —
доктор історичних наук, професор, головний науковий співробітник відділу історії Української революції 1917–1921 рр. Інституту історії України НАН України

УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1917–1921 РОКІВ: СУЧАСНИЙ ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ ОБРАЗ ТА ДОСЛІДНИЦЬКИЙ ПОТЕНЦІАЛ
Стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 22 листопада 2017 року

У доповіді висвітлено широке коло проблем, пов’язаних із дослідженням історії Української революції 1917–1921 років як знакового явища у новітній історії України, яке сприяло національній ідентифікації, культурно-освітньому і духовному відродженню українців. Спільними зусиллями науковців НАН України вироблено чітке обґрунтування її самодостатнього характеру та потужного державотворчого потенціалу українського народу. Проте масштабність Української революції потребує її розгляду у ширшому історичному контексті, в органічному зв’язку з політичними процесами у Центральній і Східній Європі та революційними подіями на теренах колишньої Російської імперії.

Шановні члени Президії!

Шановні колеги!

Насамперед хочу подякувати за можливість донести до високоповажної аудиторії стислу інформацію про головні здобутки тематичних досліджень з історії Української революції та висловити деякі міркування щодо дослідницького потенціалу цієї актуальної проблематики.

Українська революція 1917–1921 років — знакове явище у новітній історії українського народу, пов’язане з потужним піднесенням національно-визвольної боротьби українців, відродженням самостійної державності і формуванням політичної нації. Величезне суспільно-політичне значення тогочасних революційних подій підтверджено актами вищих державних органів щодо їх відзначення, а нинішній, 2017 р., оголошено роком Української революції.

Науковцям незалежної України дісталася у спадок радянська історична мегадоктрина «Великий Жовтень і громадянська війна». Процес подолання українськими ученими її канонів був досить складним і болісним, оскільки вимагав відмови від досі непорушних стереотипів, уявлень і образів. Для переосмислення перебігу загальнореволюційного процесу, виокремлення з нього власне українського національного потоку був потрібен більш інформативний фактичний матеріал, критична інтерпретація відомого історичного наративу, розгляд українських подій у ширшому контексті тогочасних європейських процесів.

Демократизація архівної сфери, відкриття фондів спеціального зберігання, плідна співпраця істориків і архівістів дозволили реалізувати масштабні археографічні проекти, завдяки яким було видано документи вищого інституційного рівня всіх національних державних утворень революційної доби. Саме цей комплекс автентичних історичних документів і став основною джерельною базою створення нового історіографічного образу Української революції. Цьому процесові сприяла публікація спогадів М. Грушевського, В. Винниченка, П. Скоропадського, Д. Дорошенка, а також праць авторитетних істориків української діаспори Ореста Субтельного, Тараса Гунчака, Ісидора Нагаєвського та ін.

Першим кроком на шляху створення історіографічного образу Української революції стало повернення до наукового дискурсу самого терміна «Українська революція», який у політичний, публіцистичний і науковий лексикон ввели ще її творці і літописці.

У 1996 р. Інститут історії України видав двотомник з прикметною назвою «Історія України: нове бачення» за редакцією академіка Валерія Смолія. Автор відповідних розділів доктор історичних наук Владислав Верстюк запропонував принципово нове бачення подій 1917–1921 рр. як «Української революції». Відповідно до концепції було розроблено структуру, розширено хронологічні рамки до 1921 р. включно, національна і соціальна складові революції подавалися у тісному поєднанні, термін «громадянська війна» трактувався як російська червона або біла військова експансія і збройна боротьба з нею.

Того ж року побачив світ «Нарис історії України» Ярослава Грицака з підзаголовком «Формування модерної української нації ХІХ–ХХ століття». Ґрунтуючись на аналізі великого масиву західної історичної літератури, автор об’єднав два різних століття в одне ціле завдяки наголосу на принциповій важливості революції для українського націотворення. Новим було й хронологічне злиття доби революції з Першою світовою війною.

Тематику історії Української революції активно розробляють науковці Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса. Перу члена-кореспондента НАН України В.Ф. Солдатенка належить цілий ряд монографічних досліджень та статей з історії, історіографії і джерелознавства Української революції, основні положення яких узагальнено у 4-томній праці «Україна в революційну добу. Історичні есе-хроніки». Нещодавно побачило світ його фундаментальне дослідження «Деміурги революції. Нарис партійної історії України». Книги докторів історичних наук О.М. Любовець і Т.А. Бевз відображають складну і суперечливу історію українських політичних партій, їх вплив на перебіг революційних подій. У колективній 6-томній праці «Політична історія України XX ст.» окремий том присвячено політико-державним моделям 1917–1920 рр. Історія революції стала предметом досліджень науковців й інших академічних інститутів. Зокрема, це правники О. Копиленко, О. Мироненко, І. Усенко, в Інституті української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського — Г. Папакін, І. Гирич, В. Піскун, в Інституті українознавства ім. І. Крип'якевича — М. Литвин, К. Науменко, О. Павлишин та ін.

Повний текст