Вісник НАН України. 2017. № 10. С. 10-21
https://doi.org/10.15407/visn2017.10.010
КОРАБЛІН Сергій Олександрович —
доктор економічних наук, заступник директора Державної установи «Інститут економіки та прогнозування НАН України»
УКРАЇНА: ЕКОНОМІЧНА НЕСТІЙКІСТЬ ТА ВАДИ СИРОВИННОЇ СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ
За матеріалами наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 13 вересня 2017 року
Розглянуто структурні чинники вразливості та нестійкості національної економіки. Визначено її специфіку як малої, відкритої, сировинної економіки, зі спекулятивними суверенними рейтингами. Проаналізовано динаміку світових цін на ключові групи товарного експорту України. Доведено вплив зовнішньої кон’юнктури на ключові параметри національної економіки: валютний курс гривні, ВВП, доходи та дефіцит Зведеного бюджету, депозитний та кредитний портфелі банківської системи. Визначено, що неоліберальна модель Вашингтонського консенсусу не враховує технологічні вади та вразливості малих, сировинних економік. Зроблено висновок, що рівень стійкості національної економіки визначатиметься в майбутньому темпами її технологічного оновлення та технічної модернізації.
Ключові слова: Україна, світові ціни на сировину, сировинна кон’юнктура, валютний курс, інфляція, ВВП, доходи Зведеного бюджету, банківські депозити, банківські кредити, кредитний портфель.
Ознаки нестійкості вітчизняної економіки є достатньо відомими і навряд чи потребують спеціального обґрунтування. Адже тільки той факт, що реальний ВВП країни знизився впродовж 1991–2016 рр. на 40%, свідчить про накопичення в національному виробництві серйозних проблем. Останні ж пов’язані не лише з повільними темпами його зростання, а й з регулярними економічними кризами, які тричі за останні 20 років спустошували національні фінанси. У 1996–2017 рр. їх втрати супроводжувалися 15-разовим знеціненням національної валюти відносно долара США і майже 13-разовим зростанням цін на ринку споживчих товарів та послуг.
Брак на цьому тлі пристойних вакансій на ринку праці спричиняє стійкий відтік за межі країни найбільш освічених професіоналів. За оцінками Міністерства соціальної політики України, наведеними у лютому 2017 р., армія вітчизняних заробітчан сягає 5 млн осіб., що дорівнює приблизно 27% загального обсягу робочої сили України.
Нарешті, стійка залежність країни від кредитів міжнародних фінансових інституцій свідчить про глибокі проблеми не лише в її фінансовій сфері, а й у її підходах до визначення свого економічного розвитку.
Анексія Криму, війна на сході країни та пов’язані з ними матеріальні, людські й фінансові втрати є, безумовно, головним випробуванням українського суспільства в останні три роки. Разом з тим, ці трагічні обставини не можуть пояснити специфіки національної економіки у попередні десятиліття. Більше того, її структурний аналіз свідчить, що чергова криза 2014–2016 рр. відбулася б і без воєнної інтервенції 2014 р. Інша річ, що остання багатократно поглибила спад виробництва, вийшла далеко за його межі й перетворилася на справжню драму загальнонаціонального масштабу.
Ідентифікація проблем: погляд під неоліберальним кутом зору. Важко повірити, але в 1987 р. ВВП України був меншим за ВВП Китаю лише в 4,2 раза, хоча кількість робочої сили в КНР перевершувала тоді українську в 25 разів. За 28 років цей розрив у національних ВВП збільшився до 120 разів (2015 р.).
Відповідно до панівних неоліберальних підходів, в економічному підґрунті зазначених проблем лежить ціла низка чинників. Для їх викорінення державна політика має відповідати певним принципам, ключові з яких наведено у таблиці, яку було запропоновано Д. Родріком [1]. При цьому перша колонка таблиці містить набір з 10 правил «реформ першого покоління», більш відомих як Вашингтонський консенсус і визначених у 1989 р. Дж. Вільямсоном [2, 3].