Вісник НАН України. 2017. № 9. С.83-99
https://doi.org/10.15407/visn2017.09.082

ДІДЕНКО Юлія Володимирівна —
кандидат геологічних наук, учений секретар Науково-видавничої ради НАН України

РАДЧЕНКО Анна Ігорівна —
кандидат геологічних наук, заступник директора з питань наукової та видавничої діяльності Видавничого дому «Академперіодика» НАН України
ORCID: 0000-0002-0276-6398

ПУБЛІКАЦІЙНА АКТИВНІСТЬ ЯК СПОСІБ НАУКОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ ТА ГОНИТВИ ЗА РЕЙТИНГАМИ

Публікаційну активність розглянуто як комплекс заходів і дій, продуману стратегію, що передбачає спрямування зусиль на входження до рейтингових баз даних якомога більшої кількості власних видань і статей країни, а також на підвищення їх якісних показників. Національні видання, що вже входять до наукометричних баз або відповідають їх вимогам і можуть претендувати на таке входження, утворюють стартовий майданчик, трамплін для включення якнайбільшої кількості національних видань, публікацій, учених до світових наукометричних баз. Упровадження систем стимулювання і моніторингу публікаційної активності є важливим чинником залучення наукової спільноти країни до світової наукової комунікації та підвищення рейтингів вітчизняної науки.
Ключові слова: видавнича діяльність, видавнича стратегія, науковий журнал, стимулювання публікаційної активності, науковий рейтинг, наукометричні системи, наукова комунікація.

Наукометрія як одна з дисциплін, що досліджують науку, почала активно формуватися у середині ХХ ст. Вона розглядає науку як інформаційний процес, який характеризується багатьма вимірюваними показниками. Таке пристосування принципів кібернетики до досліджень феномену науки і розгляд взаємодії між ученими як системи комунікації стали предметом багатьох досліджень, одним із перших серед яких була робота [1]. За цей час з’явилося безліч різних баз даних наукових публікацій і статистичних показників у них (імпакт-фактор, рейтинги цитування, індекс Хірша, Eigenfactor та ін.), метою яких є оцінка ефективності діяльності окремого науковця, наукового видання, наукової установи. Ґрунтуючись на статистичних методах досліджень, наукометрія відстежує зростання кількості наукових публікацій, виконує формальний статистичний аналіз їх вмісту, оцінює наукові видання, насамперед журнали, як канали зв’язку і системи бібліографічних посилань у наукових публікаціях [2].

Слід пам’ятати, що наукометрія не може оцінити науковий рівень досліджень, така оцінка може бути результатом тільки повноцінної об’єктивної професійної експертизи. Наукометричні показники як такі не є інформативними [3], це лише інструменти аналізу та підтримки для ухвалення експертних рішень, за їх допомогою можна оцінити інтегрованість ученого або наукового колективу, установи у світовий процес обміну науковою інформацією, вирішити питання доцільності та розподілу адресного фінансування. Тільки сукупність результатів наукометричного аналізу і професійної якісної експертизи можуть стати основою для оцінювання перспективності науковця, колективу, видання, напряму. Важливо, що не існує й уніфікованого формального показника, який би однаково добре працював для оцінки наукової результативності та ефективності в різних наукових напрямах, у фундаментальній і прикладній науці — кожна наукова сфера потребує ретельного розгляду та врахування її особливостей. Це єдиний шлях уникнути хибного висновку про неефективність деяких напрямів чи науковців, які не відповідають уніфікованим усередненим критеріям [4].

Нині все частіше дискусія про наукометрію переходить у площину розгляду публікаційної активності, продуктивності науковця, установи, країни та їх співпраці з іншими установами і науковцями різних країн, а також порівняння з показниками інших країн. Усе частіше ці розмови стосуються не тільки ефективності публікаційної діяльності та видавничих і публікаційних стратегій, а й питань публікаційної якості та етики. Термін «публікаційна активність», що набуває популярності серед організаторів науки, є одним із варіантів перекладу терміна Publication Activity. Іншим і, мабуть, більш коректним, був би переклад «публікаційна діяльність». Саме як діяльність, як керований процес і варто розглядати координовані зусилля, спрямовані на підвищення кількості «видимих» і потенційно цитованих наукових публікацій.

У нещодавно оприлюдненому Заключному звіті незалежного європейського аудиту національної системи досліджень та інновацій України зазначено: «Академія наук України та університети повинні сприяти публікаціям у міжнародних журналах та скорочувати обсяги відомчих публікацій. … Панель ІПП програми «Горизонт-2020» рекомендує університетам і НАНУ заохочувати використання англійської мови у публікаціях і запровадити відповідний елемент у критерії оцінки окремих учених та інститутів. Статті та книжки українською мовою слід випускати у тих наукових сферах, таких як література, культурознавство, історія тощо, де вони є природнім засобом передачі знань… Крім того, слід враховувати, що світ наукових публікацій перебуває у процесі запровадження нових бізнес-моделей. Інтернет сприяє встановленню абсолютно нових шляхів комунікації між ученими всього світу. З’являються журнали з відкритим доступом, і йде інтенсивне обговорення можливостей публікації відкритих даних. Це докорінно знецінює цінність статей у журналах, що не мають широкої аудиторії і лише у деяких випадках редагуються з метою підтримки престижу кількох впливових дослідників, часто у несуттєвих сферах, якщо їх порівнювати з пріоритетами країни.

У зв’язку з цим НАНУ і університетам слід зменшити обсяги внутрішніх публікацій, обмежуючись лише тими науковими журналами, що мають конкурентний вплив. Перевагу слід віддавати часописам, де друкуються матеріали англійською мовою» [5] (рекомендація 12).

Навіть якщо не звертати уваги на стиль викладу і грамотність рекомендації (та й усього звіту), вона виглядає щонайменше дивною. Нині загальновідомо і підтверджено багатьма наукометричними дослідженнями, що публікаційна активність є комплексом заходів і дій, продуманою стратегією, яка передбачає спрямування зусиль на входження до рейтингових баз даних якомога більшої кількості власних видань і статей країни, а також на підвищення їх якісних показників [6]. При цьому національні видання, які вже входять до наукометричних баз або відповідають їх вимогам і можуть претендувати на таке входження, утворюють стартовий майданчик, трамплін для включення максимально можливої кількості національних видань, публікацій, учених до світових наукометричних баз. Саме ці національні видання можуть забезпечити наявність у наукометричних базах необхідного специфічного поля національного цитування, отже, сприятимуть підвищенню «видимості» наукових установ, видань та науковців. Водночас, такі видання можуть забезпечити необхідну навчально-методичну й консультаційну допомогу як для інших видань, так і для науковців, які прагнуть правильно готувати публікації для видань, включених до провідних баз даних. Це приведе до підвищення рівня представленості вітчизняної науки у світі та зростання кількості високорейтингових учених і публікацій. Правильнішим з цієї точки зору було б не «скорочувати обсяги відомчих публікацій», а за допомогою інструментів наукометричних баз та з урахуванням їх вимог виділити найбільш «видимі», впливові, цитовані вітчизняні періодичні видання і зосередити зусилля, а за можливості, й фінансування для їх підтримки, передусім для забезпечення видання якісним сучасним веб-ресурсом з високофаховою англомовною складовою та поширення його досвіду організаційної роботи.

Це сприятиме інтенсифікації публікаційної діяльності і, відповідно, зростанню публікаційної активності, яка є одним з важливих міжнародних наукометричних індикаторів, що дає змогу відстежувати стан науки за ефективністю продукування цитованих наукових текстів у впливових виданнях.

 Повний текст