Вісник НАН України. 2016. № 12. С. 112-119
ТАНЬШИНА Алла Володимирівна —
кандидат педагогічних наук
ХАРКІВ. «УРАГАН»
До 90-річчя від дня народження члена-кореспондента НАН України В.Т. Толока
У 1960 р. академік І.В. Курчатов доручив молодому фізикові В.Т. Толоку керувати науковою програмою з розроблення у ХФТІ основ керованого термоядерного реактора стелараторного типу. За цією програмою у Харкові було створено єдину в Україні потужну експериментальну базу для актуальних досліджень термоядерної енергетики, а згодом сформувалася наукова школа плазмістів-термоядерників. На початку 1970-х років за ініціативою та безпосередньою участю Володимира Тарасовича Толока широко розгорнулися дослідження в галузі нерівноважної плазмохімії високих енергій. Вони увінчалися створенням нового прогресивного напряму у плазмовій технології – отримання нових надміцних покриттів інструментів в установках «Булат».
Народився Володимир Тарасович Толок 25 грудня 1926 р. в Умані Черкаської області. «Батька, Тараса Володимировича, зі свого свідомого віку і до його пенсійного, – згадував В.Т. Толок – пам’ятаю тільки у військовій формі. Мама розповідала, що в нього надзвичайно важлива і небезпечна робота. Він перевозив різні цінності: гроші і всілякі секретні папери. З раннього дитинства запам’ятав я таємничі слова: «фельдзв’язок» і «фельд’єгер». Згодом мені пояснили, що батько працював у відділі інкасації і перевезення цінностей...
Читати навчився зненацька. Сам. Усі літери знав уже давно. Але з них нічого не складалося. Вдома у нас була товста підшивка чудового журналу «Всесвітній слідопит», з цікавими розповідями і малюнками. Ці журнали я переглядав дуже часто. Вивчив там кожну сторінку. А прочитати нічого не міг! І раптом мене осяяло! Виявляється, якщо літери вимовляти неправильно: не так, як в абетці, і не по одній, то можуть виходити знайомі слова. Оце було відкриття! Відтоді я полюбив читання».
1941 рік... Евакуація... Оренбурзька область... Володя Толок, крім навчання, також намагається по-чоловічому і допомагати: нарівні з дорослими працювати. «Почали ми трудитися, – зазначав він, – у колгоспі українсько-казахського села Айдерля. Жінки працювали на току, а я був призначений на лобогрійку. Коли вперше почув це слово, то не міг зрозуміти, що ж воно таке? Асоціації виникали різні. Навіть побачивши цей «агрегат» – сінокосарку, не відразу дійшов до мене зміст влучної народної назви. Збагнув я його лише після першого трудового дня: чоло нагрівалося під час важкої фізичної праці. Усе виявилося просто».
А в листопаді 1943 р., провчившись усього два місяці в 10-му класі в м. Махачкала, Володимир добровольцем вступив до лав Радянської армії. «Зайшов до школи. На перерві попрощався з класом... Увечері нас, новобранців, на вокзалі проводжали батьки. Сцена була тяжкою. Уперше розлучався з мамою, а попереду була війна. Вже коли потяг рушив, з підніжки викрикнув: «Мамо, я незабаром повернуся!».
Наприкінці травня 1945-го повітряний стрілок-радист Володимир Толок за станом здоров’я був демобілізований. (До речі, саме 9 травня 1945 р. його було виписано з головного військово-морського шпиталю, де він перебував на лікуванні після аварії літака.)
«Становище моє, – зізнається В.Т. Толок, – було невизначеним. Як жити далі? Що робити? Освіта – лише дев’ять класів. Не довчився, хоча й не з власної провини. Вдома вирішили: тільки вчитися далі». Склавши екстерном іспити за 10-й клас, вступив до Дніпропетровського державного університету на фізико-математичний факультет.