Вісник НАН України. 2016. № 10. С. 60-67

ДОЛІНСЬКИЙ Анатолій Андрійович — академік НАН України, почесний директор Інституту технічної теплофізики НАН України
БАСОК Борис Іванович — член-кореспондент НАН України, завідувач відділу теплофізичних основ енергоощадних технологій Інституту технічної теплофізики НАН України
БАЗЄЄВ Євген Трифонович — кандидат технічних наук, провідний науковий співробітник Інституту технічної теплофізики НАН України

ЧОРНОБИЛЬСЬКА АВАРІЯ: ТРИДЦЯТЬ РОКІВ ПОТОМУ
До 30-річчя аварії на Чорнобильській АЕС

Аннотація:
У статті представлено ретроспективний погляд на події, пов’язані з аварією на Чорнобильській АЕС, наведено оцінки ситуації безпосередньо після катастрофи з боку наукової спільноти і громадськості, а також результати першого етапу робіт (1986–1989 рр.) з ліквідації наслідків аварії, в тому числі виконаних в Інституті технічної теплофізики НАН України. Розглянуто основні проблеми, актуалізовані аварією на ЧАЕС,  та наукові розробки, спрямовані на підвищення безпеки ядерної енергетики. Підкреслено, що оптимальний вибір енергоресурсів у паливному балансі країни полягає не в протиставленні одних видів енергоресурсів іншим, а в їх розумному, техніко-економічно й екологічно обґрунтованому поєднанні.

Відходять в історію дні трагічних подій, що сталися 30 років тому на Чорнобильській АЕС. Багато чого замовчувалося відразу після аварії, багато чого і в подальшому так і не було оцінено належною мірою. Усе, що стосувалося технологічних, соціальних і політичних аспектів, спричинених аварією, питань подальшої долі атомної енергетики, викликало бурхливе обговорення. Спори виходили за межі наукових дискусій, велися на мітингах, зборах «зелених», на сторінках газет і журналів. Першим великим зібранням фахівців, на якому було розглянуто питання енергетичного та соціально-економічного розвитку світу після аварії на ЧАЕС, став XIV конгрес Світової енергетичної конференції, що відбувся 17—24 вересня 1989 р. в Монреалі (Канада). Предметом гострих дискусій стало окреслення перспектив розвитку атомної енергетики. Загальна думка учасників конгресу звелася до того, що, незважаючи на Чорнобильську катастрофу, широкий розвиток атомної енергетики в перспективі неминучий. Однак цей розвиток має бути пов’язаний зі створенням реакторів нового покоління, більш надійних і безпечних (реакторів із внутрішньою безпекою, що гарантує гранично можливий рівень надійності АЕС). Вважа- ли, що масове будівництво станцій з такими реакторами буде приурочено до початку XXI ст. Втім після аварії на ЧАЕС на шляху розви- тку атомної енергетики постала чи не найголовніша перешкода — суспільна недовіра до цієї технології. Розгорнулися потужні протести проти спорудження нових АЕС, ширилися заклики призупинити експлуатацію вже діючих. В Україні протести широкого загалу вили- лися у Звернення до XIX Всесоюзної партконференції, підписане вченими, письменниками, працівниками Міненерго УРСР, ВЕО «Київенерго», Південно-Української АЕС, НВО «Квант», Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка, інститутів Академії наук УРСР (математики, геологічних наук, геохімії і фізики мінералів, колоїдної хімії та хімії води, фізичної хімії, проблем матеріалознавства та ін.) — усього близько 4000 підписів. Звернення було опубліковано в газеті «Літературна Україна» 23 червня 1988 р. Основні аргументи проти розширення будівництва АЕС в Україні зводилися до таких:
1. Технічні недоліки у виборі майданчиків і в проектуванні АЕС, оскільки в УРСР цей вибір ускладнений геологічними умовами та обмеженими можливостями водопостачання. Тобто майданчики для будівництва і експлуації АЕС були обрані неправильно. Так, спорудження Рівненської АЕС на карстових землях вже на той час призвело до перевищення витрат на 100 млн карбованців. Будівництво Кримської АЕС на тектонічних розломах в умовах підйому ґрунтових вод виявилося грубою помилкою. Проект спарених енергоблоків № 3 і № 4 на Чорнобильській АЕС став однією з причин загибелі людей під час аварії. 

2. В Україні відчувається гострий дефіцит води. За даними АН УРСР, республіка за водними ресурсами посідала далеко не перші місця у колишньому СРСР. Недоцільно подавати воду для охолодження енергоблоків, що вводяться в експлуатацію на Хмельницькій і Рівенській АЕС, з Дністра (відстань подачі сягає 240 км).
3. Ігнорування адміністраціями атомних станцій санітарних норм і приписів органів влади з регулювання і охорони вод. На багатьох АЕС республіки трапляється скидання перегрітої води і «продувка» ставків-накопичувачів у річки.
4. Неякісне будівництво АЕС. При спорудженні станцій допускається технічний і будівельний брак, використовуються неякісні метал, цемент, будівельні конструкції, що призводить до появи свищів, тріщин і розломів в обладнанні станції.
5. Не вирішено проблеми захоронення радіоактивних відходів і демонтажу зупинених АЕС.
6. У зв’язку з аварією на ЧАЕС відбулося психологічне порушення в свідомості людей, з'явилося таке соціальне явище, як радіофобія. Втрачено довіру до атомної енергетики в цілому.
7. Проектні організації занижують реальну вартість АЕС. За даними фахівців, вартість енергоблоків у США і Японії в 4—5 разів вища, ніж у нас.

Повний текст (PDF)