Вісник НАН України. 2015. № 6. С. 96–101.
СЕРГІЄНКО Іван Васильович –
академік НАН України, директор
Інституту кібернетики ім. В.М. Глушкова НАН України
ВІДДАНІСТЬ НАУЦІ
До 80-річчя академіка НАН України О.А. Летичевського
3 травня 2015 р. виповнилося 80 років академіку НАН України Олександру Адольфовичу Летичевському. Свій поважний ювілей він зустрічає, зберігши творчу активність і відданість науці, на посаді завідувача відділу теорії цифрових автоматів Інституту кібернетики ім. В.М. Глушкова НАН України.
Олександр Адольфович Летичевський народився в Києві 3 травня 1935 р. у сім’ї акторів. Батько, Адольф Ісакович, працював у Театрі російської драми, а мати, Наталія Олександрівна Гебдовська, – на Київській кіностудії. У перші дні війни батько пішов добровольцем на фронт, а мати з дитиною в складі кіностудії була евакуйована до Ашхабада. З війни батько не повернувся. Формально він пропав без вісті в 1943 р., але деякі факти, отримані багато років потому, свідчать, що він міг загинути ще в 1941 р. Родина повернулася в Київ у 1944 р., і починаючи з 3-го класу Олександр навчався в 92-й школі імені Івана Франка, яка в той час розміщувалася в будинку колишньої колегії Павла Галагана (зараз там Літературний музей на вул. Б. Хмельницького, 11). Після закінчення школи у 1952 р. він вступив на механіко-математичний факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка.
На старших курсах Олександр захопився програмуванням, новою наукою, про яку так яскраво розповідав його старший товариш Володимир Королюк, який щойно повернувся з Москви, де навчався в аспірантурі у знаменитого Колмогорова. У ті часи в нашій країні ще не було ні інформатики в сучасному розумінні, ні кібернетики (якщо не зважати на вкрай негативне ставлення до неї деяких філософів). Проте була вже обчислювальна техніка. У 1951 р. в Києві під керівництвом академіка С.О. Лебедєва було створено «МЭСМ» – перший у континентальній Європі комп’ютер з нейманівською архітектурою. Після того, як С.О. Лебедєв переїхав до Москви, лабораторію обчислювальної техніки перевели в Інститут математики. Молоді учні академіка Бориса Володимировича Гнєденка – В.С. Королюк, К.Л. Рвачова і В.С. Михалєвич – брали участь у розробленні наступного київського проекту – обчислювальної машини «Київ». Тож студенти, які слухали університетський спецкурс з програмування, мали змогу долучитися до цієї роботи. На захист диплому Олександр написав свою першу програму для перевірки правильності програми (перевірялося, чи відповідає програма заданій блок-схемі, представленій у матричному вигляді). Ще було далеко до справжньої технології верифікації програмного забезпечення, але в тій програмі вже у зародку були реалізовані ідеї, які згодом увійшли до відповідних розділів теоретичного програмування.
Наступна робота О.А. Летичевського, виконана у співавторстві з В.С. Королюком, була пов’язана з формальними перетворюваннями адресних програм. Ідея операторних схем алгоритмів ішла від О.А. Ляпунова і вперше реалізована в дисертації його учня Ю.І. Янова. Адресну мову програмування винайшли В.С. Королюк і К.Л. Ющенко (Рвачова) у 1956 р., коли ще не було ані Фортрану, ані Алголу, і ця мова могла б стати першою символьною мовою програмування. Автори адресної мови правильно визначили основні принципи побудови алгоритмічних мов програмування: використання формул та оператора присвоювання. Крім того, за центральну ідею було взято явне розрізнення адреси та її вмісту. У сучасній термінології це техніка роботи з вказівниками, яка була освоєна й теоретично обґрунтована значно пізніше і сьогодні широко застосовується на практиці, наприклад у мові С. Отже, В.С. Королюк запропонував Олександру дослідити проблему формальних перетворень для адресних програм. Було обрано дуже обмежений клас програм, що складається з пересилань адрес. Як згадує О.А. Летичевський, значний вплив на цю роботу мав Л.А. Калужнін, який увів його у світ математичної логіки і допоміг багато чого зрозуміти в алгебрі. Задача набула чіткої логічної форми, було побудовано повну і несуперечливу систему перетворень. Повний текст (PDF).