Вступ

До початку розщеплення урану і використання атомної енергії у військових і мирних цілях родовища урану не привертали до себе особливої уваги. Великі родовища урану в Канаді і в Бельгійському Конго наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. повністю забезпечували світові потреби в радії, а уран, що видобувався попутно з радієм, не мав достатніх сфер використання. Значення радіоактивних руд як величезного джерела енергії, яке дасть людству можливість «строить свою жизнь, как оно захочет», на початку ХХ ст. неодноразово підкреслював один з основоположників геохімії урану Володимир Іванович Вернадський. У 1909 р. він уперше з усією ясністю поставив це питання в своєму виступі в Російській академії наук. У цій доповіді він також уперше відзначив особливу важливість досліджень геології і геохімії радіоактивних елементів. Пізніше великий учений неодноразово повертався до теми урану у своїх наукових працях, публічних виступах та в організаторській діяльності. Тому В.І. Вернадського з повним правом можна вважати творцем геохімії урану і науки «радіогеології». Варто зазначити, що його наукові роботи в цій галузі й донині зберігають свою значущість.

Інтерес до руд урану посилився у 40-х роках ХХ ст., коли у світі усвідомили, що уран необхідний для військових, зокрема для створення атомної зброї, а пізніше і для мирних цілей. Ця обставина спонукала фізиків, хіміків та фахівців різних напрямів геологічної науки всебічно досліджувати властивості урану і особливості його поведінки в природі, тобто вивчати геохімію цього елемента. І в Радянському Союзі, і в інших країнах було організовано масштабні пошуки уранових руд. При цьому в багатьох державах відомості про вчених-геологів і відкриті родовища урану проходили під грифом «секретно». Через це навіть не всі керівники вищого рангу, не кажучи вже про пересічних громадян, знали, що в післявоєнні часи в Радянському Союзі була сфабрикована так звана «справа геологів». До ГУЛАГу потрапили щонайменше 20 відомих учених, зарахованих до ворогів народу. Серед них – видатний геолог-рудник, професор В.М. Крейтер, знаний тектоніст професор М.М. Тетяєв. Їх звинуватили в тому, що вони приховували від партії та народу дані про потенційні родовища урану.

Справа в тому, що наприкінці війни до вищого керівництва СРСР незрозуміло звідки і в який спосіб потрапила «прогнозна» геологічна карта, на яку нібито німецькими геологами було нанесено «найбільші родовища урану» в Західному Сибіру. Радянських учених поодинці викликали до «органів» і ставили лише одне запитання: чи є, на їхню думку, в зазначених на карті ділянках родовища урану? Крейтер та всі інші авторитетні вчені-геологи чесно відповідали «ні» і прямували до таборів… У подальшому родовищ урану там так і не знайшли, геологів врешті-решт реабілітували, але багато з них на той час уже втратили здоров’я, а деякі й життя. Повний текст