Вісник НАН України. 2015. № 10. С. 8–86.
ЗАГНІТКО Анатолій Панасович –
член-кореспондент НАН України,
доктор філологічних наук, професор, завідувач відділу інформатики
Українського мовно-інформаційного фонду НАН України
ЗНАНИЙ ДОСЛІДНИК ТЕОРІЇ ГРАМАТИКИ
До 80-річчя члена-кореспондента НАН України І.Р. Вихованця
9 жовтня 2015 р. виповнюється 80 років відомому українському мовознавцю, граматисту, доктору філологічних наук, професору, заслуженому професору Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, члену-кореспонденту НАН України Івану Романовичу Вихованцю.
Іван Романович Вихованець є визначним дослідником граматичного ладу української та інших слов’янських мов. Його наукові праці засвідчили якісно новий зріз в українській мовознавчій думці. З його ім’ям пов’язані становлення й розбудова нового граматичного напряму – функційно-граматичного, проблематика якого в сучасних лінгвістичних пошуках охоплює і розгляд речення в різних аспектах – формально-граматичному (власне-синтаксичному), семантико-синтаксичному, власне-семантичному, комунікативному, й дослідження системи морфологічних, синтаксичних і словотвірних категорій, і встановлення одиниць і категорій функційної граматики, й аналіз міжрівневих зв’язків із простеженням особливостей дериваційного потенціалу мовних одиниць та багато іншого. З кожної проблеми у руслі цього напряму впродовж більш як 30 років підготовлено й захищено кілька десятків кандидатських і докторських дисертацій. Більше того – вчений сформулював теорію академічної категорійної граматики, що вперше у слов’янському світі в центрі опису містить систему категорійних одиниць із послідовним описом їхньої структури, функцій, встановлює ядро граматичної системи української мови.
Народився Іван Романович 9 жовтня 1935 р. в с. Колосова Кременецького району Тернопільської обл. в сім’ї селянина. Рано пізнав потяг до слова, прагнув відчути його глибинні переливи, приховані таємниці. Від п’яти років вільно читав і писав, але війна й рання селянська праця в роки перебування батька на фронтах не дали можливості вчитися. Лише після повернення тата з фронту малого Іванка зарахували відразу до третього класу.
Спочатку навчався в початковій школі в рідному селі, потім у Рудківській семирічній школі Кременецького району. Незабутнє враження на майбутнього лінгвіста справила учителька української мови Дарія Андріївна Галаган (після одруження Парфенюк), яка тонко відчувала всі обертони слова, уміла подати школярам його аналіз так, щоб «запроменіла його душа», щоб дотик до слова поставав наче дотик до його «нервів» і щоб слово відлунювало в дитячих душах. Чи не звідти й пішла залюбленість Івана Романовича у слово, прагнення дошукатися до його щонайпотаємніших звучань. Зараз Дарія Андріївна – заслужений учитель України.
Продовжив навчання Іван Романович у Кременецькому педагогічному училищі, згодом вступив на філологічний факультет Кременецького педагогічного інституту, який у 1956 р. було переведено до Львівського державного університету імені Івана Франка. Після закінчення університету в 1959 р. Іван Романович учителював, викладав українську мову і літературу та німецьку мову на Тернопільщині й Сумщині. Творчий підхід до учительської та виховної роботи вилився у створення гуртка з вивчення німецької мови і літератури, було налагоджено тісні контакти з двома школами з Німецької Демократичної Республіки.
Працюючи вчителем, Іван Вихованець постійно дбав про поглиблення своїх теоретичних знань, активно студіював різні слов’янські, германські мови, оволодів польською й чеською і плекав сформовану ще в студентські роки ідею про навчання в аспірантурі. У 1964 р. його мрія здійснилася, він став аспірантом Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України і на багато років пов’язав свою долю з цим науковим закладом. Цікаво, що з від’їздом Івана Романовича до Києва учні не забули свого вчителя – вони постійно листуються з ним, детально розповідають про свої успіхи в навчанні. Зворушливо звучать рядки, в яких вони просять поради, як вплинути на кількох однокласників, які втратили зацікавлення окремими предметами, просять підказати шляхи продовження спілкування зі своїми німецькими ровесниками. Небайдужим був аспірант до долі своїх учнів, не один із його школярів завдяки його листам у відповідь змінював своє ставлення до навчання, по-іншому починав дивитися на майбутнє. Повний текст