Вісник НАН України. 2015. № 10. С. 60–70.
https://doi.org/10.15407/visn2015.10.060

КОМІСАРЕНКО Сергій Васильович –
академік НАН України, академік-секретар Відділення біохімії,
фізіології 
і молекулярної біології НАН України,
директор 
 Інституту біохімії ім. О.В. Палладіна НАН України

МАЙСТЕР І ЙОГО ШКОЛА
До 130-річчя від дня народження академіка О.В. Палладіна
та 90-річчя 
Інституту біохімії ім. О.В. Палладіна НАН України

10 вересня виповнилося 130 років від дня народження видатного українського вченого-біохіміка, державного діяча та організатора науки, президента АН УРСР з 1946 по 1962 рік, академіка АН СРСР і АН УРСР Олександра Володимировича Палладіна. У цьому ж році минає 90 років від часу заснування академіком Палладіним Інституту біохімії НАН України, який носить його ім’я.

Цього року ми відзначаємо одночасно дві знаменні дати: 130 років від дня народження академіка Олександра Володимировича Палладіна – фундатора і творця нашого Інституту – та 90 років від часу офіційного заснування Інституту. Цілком зрозуміло, що не можна уявити академіка О.В. Палладіна окремо від Інституту, і навпаки, – розглядати в історичному аспекті наукову діяльність Інституту біохімії, який зараз носить ім’я О.В. Палладіна, без свого засновника і директора впродовж 45(!) років.

Академік Палладін був видатною людиною в багатьох вимірах: учений, прекрасний організатор науки, талановитий педагог, відомий громадський і державний діяч. За своє життя він досяг найвищих наукових висот і мав найпочесніші державні нагороди. Він був Героєм Соціалістичної Праці, лауреатом премії імені В.І. Леніна, Державної премії СРСР, заслуженим діячем науки і техніки УРСР. Його було обрано дійсним членом Академії наук СРСР, Академії наук УРСР і Академії медичних наук СРСР, а також почесним або іноземним членом академій наук Білорусі, Болгарії, Польщі, Румунії, Угорщини. Від 1946 до 1962 р. він був президентом АН УРСР. Однак для нас, українських біохіміків, найважливішим є те, що Олександр Володимирович Палладін був одним із фундаторів вітчизняної біохімічної науки, патріархом світової нейрохімії, засновником і першим директором Інституту біохімії АН УРСР, засновником та незмінним президентом Українського біохімічного товариства, засновником і головним редактором «Українського біохімічного журналу» – першого біохімічного журналу в СРСР.

Народився Олександр Володимирович 10 вересня 1885 р. у Москві в сім’ї відомого вченого – фізіолога і біохіміка рослин Володимира Івановича Палладіна, професора Харківського, потім Варшавського і Петербурзького університетів, академіка Російської академії наук. У 1903 р. Олександр Палладін вступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Петербурзького університету. Ще в студентські роки він зацікавився наукою і під керівництвом видатних фізіологів – І.П. Павлова і М.Є. Введенського виконав дві наукові роботи, присвячені фізіології нервової системи, одну з яких було відзначено золотою медаллю університету. Для своєї майбутньої діяльності Олександр Володимирович обрав один із найсучасніших і перспективних напрямів у фізіології тварин – фізіологічну (біологічну) хімію. У 1909–1913 рр. він неодноразово виїжджав до Німеччини для удосконалення знань у галузі фізіологічної хімії і фізіології: у Гейдельберг до лабораторії майбутнього лауреата Нобелівської премії Альбрехта Косселя, а також у міста Тюбінген і Гессен. У 1917 р. йому було присуджено ступінь магістра з фізіології та порівняльної анатомії, а згодом – звання доцента.

З 1916 до 1931 р. О.В. Палладін працює у Харкові, спочатку викладачем-дослідником, а потім – професором фізіології Новоалександрійського інституту сільського господарства і лісництва, читає курс лекцій з фізіологічної (біологічної) хімії у Харківському університеті. У 1921 р. його обирають професором і завідувачем кафедри фізіологічної хімії Харківського медичного інституту, де він створює науково-дослідну кафедру біохімії і розгортає інтенсивну наукову роботу з дослідження біохімії вітамінів та обміну речовин у м’язовій і нервовій тканинах.

Перші наукові роботи О.В. Палладіна були присвячені з’ясуванню ролі й обміну важливого компонента м’язів – креатину, що в подальшому привело його до дослідження більш загальної проблеми. Фактично він став засновником наукового напряму – біохімії мязівПовний текст