Вісник НАН України. 2014. № 12. С. 15-24.
https://doi.10.15407/visn2014.12.015

ЛІБАНОВА Елла Марленівна — 
академік НАН України, доктор економічних наук, професор,
академік-секретар Відділення економіки НАН України,
директор Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України

ВИМУШЕНЕ ПЕРЕСЕЛЕННЯ З ДОНБАСУ:
МАСШТАБИ ТА ВИКЛИКИ ДЛЯ УКРАЇНИ

За матеріалами наукової доповіді на засіданні Президії НАН України
8 жовтня 2014 року

У зв’язку з вимушеним переселенням з Донбасу вперше за свою історію Україна зіткнулася з таким масштабним внутрішнім переміщенням свого населення, яке навіть за умов добровільності і підготовленості все одно загрожувало б істотними проблемами і на локальних ринках праці, і в контексті доступності освітніх послуг, якісної медичної допомоги, зокрема забезпечення певних категорій населення безплатними ліками. Якщо ж зважити на те, що переселення відбувалося вимушено і до нього не були своєчасно підготовлені ані ті, хто не з власної волі залишив свої домівки, роботу і майно, ані мешканці та влада тих регіонів, куди люди приїжджають, то стають зрозумілими складність, комплексність і довготривалість наявних проблем.

Ключові слова: вимушене переселення, міграція, Донбас.

За офіційними даними Міжвідомчого координаційного штабу, станом на 08.10.2014 масштаби переселення, в тому числі переселення в межах Донбасу, становлять 370 тис. осіб, причому 29% з них – діти, а 18% – інваліди та особи похилого віку. Вже з цих даних стає зрозумілим те навантаження, яке лягає на всі служби, задіяні в розселенні та облаштуванні побуту переселенців. Однак реєстр охоплює лише тих, хто має право і розраховує на державну допомогу, – родини з немовлятами та дітьми шкільного й дошкільного віку, пенсіонерами, хворими. Переважна більшість тих, хто облаштовував своє життя самостійно, не реєструвалися. Отже, офіційні дані істотно применшують масштаби переселення. З другого боку, після відновлення українського суверенітету над низкою населених пунктів Донбасу сформувався потужний реверсний потік. Повертаються також люди, які з різних причин не задоволені своїм перебуванням у районах тимчасового проживання. Звісно, ніхто з них не сповіщає штаб про своє повернення – у найкращому випадку вони звертаються із заявою про переведення пенсії чи соціальної допомоги за новою адресою. Відповідно, для цієї сукупності переселенців офіційні дані про масштаби переселення, навпаки, штучно завищені.

На жаль, відсутність комплексного репрезентативного соціологічного обстеження перешкоджає точному визначенню масштабів внутрішніх переселень. За оцінками, що спираються переважно на непрямі дані, понад 800 тис. мешканців Донецької та Луганської областей вимушено змінили місце проживання, а це близько 2% населення країни. В окремих регіонах частка зареєстрованих переселенців сягає 5% населення території перебування, а їх загальну кількість з урахуванням тих, хто не реєструвався, можна оцінити в 10%. З таким лавиноподібним переміщенням населення стикалася лише Грузія, де в 2008 р. впродовж 2 тижнів з Південної Осетії виїхало 3% населення країни. Частка переселенців із зони АТО в загальній чисельності населення області, до якої вони прибули, є обернено пропорційною відстані від зони (див. карту). Найвищим цей показник є в Луганській (північні райони), Харківській та Донецькій (західні райони) областях; до другої групи потрапляють Запорізька, Дніпропетровська, Полтавська області та м. Київ; третя група охоплює Кіровоградську, Сумську, Київську, Одеську, Чернігівську, Черкаську, Херсонську та Миколаївську області; до четвертої групи належать Житомирська, Вінницька та Хмельницька області; а найнижчим цей показник є для Львівської, Чернівецької, Івано-Франківської, Рівненської, Тернопільської та Волинської областей. Більше приваблюють переселенців великі міста, де зазвичай простіше знайти житло і роботу, – Київ, Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Львів, Одеса. Найменше влаштовують їх перспективи проживання в сільській місцевості, що цілком зрозуміло з огляду на те, що левову частку переселенців становлять городяни. Повний текст (PDF) .