Вісник НАН України. 2016. № 3. С. 105-106.

БОГАЧЕНКО Олексій Георгійович –
доктор технічних наук, професор,
головний науковий співробітник відділу зварювальних матеріалів
Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона НАН України

МЕТАЛУРГІЙНА НАУКА ЯК СПРАВА ЖИТТЯ
До 100-річчя від дня народження академіка НАН України Б.І. Медовара

29 березня 2016 р. виповнюється сто років від дня народження видатного українського вченого-металурга, піонера сучасного електрошлакового переплаву, лауреата багатьох державних премій, доктора технічних наук, професора, академіка НАН України Бориса Ізраїльовича Медовара.

Борис Ізраїльович Медовар – один з яскравих представників патонівської наукової школи, вірний учень і соратник Євгена Оскаровича і Бориса Євгеновича Патонів, практично все життя, за винятком двох років на фронтах Другої світової війни, пропрацював в Інституті електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України. Він був людиною свого часу, зростав і розвивався разом з країною, пережив розквіт, падіння і розвал СРСР, встиг попрацювати в незалежній Українській державі і отримував нові наукові результати навіть в останні роки свого життя.

В Інституті електрозварювання Б.І. Медовар починав як дослідник зварювальних процесів. Фронтовик, офіцер-танкіст, він пишався тим, що зварювання нахиленим електродом і відповідні терміни зі статутів бронетанкових військ про розташування машин «кутом вперед» і «кутом назад» введені в зварювальну техніку з його подачі. Після війни Борис Ізраїльович на Харцизькому трубному заводі створював обладнання і технології зварювання газопровідних труб великого діаметру. Фахівцям-«трубникам» добре відомо, що і сьогодні зварювання труб великого діаметра здійснюється на принципах, розроблених Б.І. Медоваром у середині минулого століття. Окремою яскравою сторінкою його творчого життя були дослідження в галузі зварювання аустенітних сталей і сплавів. Його монографія «Сварка жаропрочных аустенитных сталей и сплавов» витримала три видання і, за визнанням багатьох зварників, особливо тих, хто пов’язаний з атомною енергетикою, була їхнім повсякденним настільним посібником.

Непросто дався Борису Ізраїльовичу перехід від зварювання до металургії, довгі роки він продовжував паралельні дослідження і як зварювальник, і як металург, створюючи доти невідомий металургійний процес – електрошлаковий переплав (ЕШП). І все ж прагнення до нового, можливість розробляти абсолютно нові технології і обладнання перемогли: крок за кроком учений згортав роботи над зварювальними проблемами і дедалі більше зосереджував свої зусилля і зусилля учнів на створенні і розвитку ЕШП. Сьогодні важко собі уявити, але сучасний ЕШП був народжений саме в Києві, в Інституті електрозварювання.

Саме з Києва електрошлаковий переплав почав свою переможну ходу світом: у 1958 р. в Запоріжжі на електрометалургійному заводі «Дніпроспецсталь» і в Краматорську на Новокраматорському машинобудівному заводі запрацювали перші у світі печі ЕШП, а в 1963 р. ліцензію на використання вітчизняної технології електрошлакового переплаву було продано Франції. Тривалий час Інститут електрозварювання і команда Медовара були лідерами в цій галузі світової металургії. Ліцензії та печі ЕШП, створені на основі їхніх досліджень, з’явилися в США, Швеції, Німеччині, Японії, країнах Східної Європи. За оцінками Бориса Ізраїльовича, вершиною в галузі ЕШП для нього і його команди стала унікальна піч для отримання 40-тонних листових злитків ЕШП, побудована в Японії на фірмі Nippon Steel Corp. за ліцензією патонівського інституту. Повний текст